- Велика приватизація, повсюдна правова реформа, децентралізація і інститут інвестиційних нянь були заявлені владою в якості інструментів залучення інвесторів. Через рік «попит на Україну» виріс?
- З досвіду нашої компанії і моєму особистого досвіду останнього часу можу сказати, що всі ці «інструменти залучення інвесторів», колись вселяє оптимізм, нині викликають не стільки приплив інвестицій, скільки, на жаль, гірку посмішку. І сьогодні контекст цієї посмішки чітко розуміють і наші клієнти, і інші потенційні інвестори в Україну.
Не можна не визнати, що держава дійсно робить значні кроки вперед, наприклад, в напрямку «розпродажі» неефективно керованих або що не використовуються активів як в рамках приватизації державного майна, в тому числі в традиційно монопольних сегментах ринку, так і шляхом продажу distressed-активів неплатоспроможних банків , керованих нині Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО). Так, нещодавно ми всі були свідками гучного реалізації столичного готелю «Дніпро» і цілого ряду знакових активів банків-банкрутів. Вже найближчим часом очікується продаж активів державних банків. В порядку приватизації своїх приватних власників знаходять не тільки локальні об'єкти, а й перші заводи «Укрспирту».Інвестори з інтересом стежать за цими процесами і, оцінивши ризики, час від часу заходять в Україну. Однак поки купувати значні активи готові або внутрішні, або вже знайомі з Україною інвестори.
- Що зупиняє «новачків»?
- Ключовим фактором залишається оцінка ризиків з точки зору бізнесу. Поки в аналогічний актив в Україні прагматичні бізнесмени готові вкладати значно менші суми (читай - ризикувати втратою інвестиції і додатковими витратами на її обслуговування) в порівнянні з багатьма іншими країнами Східної Європи, з якими Україна конкурує на глобальному ринку.
- І все-таки нові інвестори заходять? Який їх відсоток?
- Зростання інвестицій і прихід нових дійсно мають місце, напевно, уряд за підсумками року підрахує їх.
За практиці нашої компанії можу констатувати, що у нас з'явилися нові клієнти, які здійснили в цьому році прямі інвестиції в Україну. Це компанії зі 100-відсотковим іноземним капіталом. Деякі з них давно присутні в Україні і зараз активізували свої інвестиційні програми, інші відкрили для себе нашу країну зовсім недавно і тепер на практиці вивчають і механізми інвестування, і, на жаль, роботу держави щодо захисту вже здійснених інвестицій.
- В які сектори і галузі, крім аграрної, сьогодні готові вкладатися іноземці в Україні?
- З того, з чим працює або працювала команда нашої фірми, це ІТ, інфраструктура, готельно-розважальний бізнес, будівництво, логістика, добувна і харчова промисловості. Але тут треба розуміти, що для багатьох інвесторів галузь і сфера не мають значення. Їхній бізнес - це і є інвестування в чистому вигляді. Такі інвестори розглядають будь-які фінансово цікаві проекти, якщо є зрозуміла і законна модель взаємин з державою і висока прибутковість при мінімальних ризиках.
- Багато говорять, що інвестиції гальмують незрозуміле оподаткування та низький рівень довіри до судів. Ви згодні з цим? Невже в інших країнах податки розраховуються набагато легше?
- Що стосується оподаткування як фіскальної функції держави, а не практики роботи податкових органів в Україні, то мені складно погодитися з твердженням про його складності. Наша податкова система, на мій погляд, не найскладніша в Європі, а ставки податків часом істотно нижче. Крім того, при правильному структуруванні всієї діяльності інвестора в країні за допомогою законних механізмів можна оптимізувати податкове навантаження до цілком прийнятного рівня. Звичайно, якщо сам бізнесмен почне вивчати Податковий кодекс України, він здасться йому незрозумілим, юрист ж зможе досить швидко дати відповідь на запит клієнта щодо оцінки рівня відрахувань до фиск. Втім, навіть високі ставки податків не є гальмуючим механізмом для інвестора - прозорий бізнес з розумінням ставиться до цього обов'язку.
А ось що стосується другої частини твердження, на жаль, доводиться погодитися. Ось свіжий і дуже ілюстративний приклад жалюгідності всієї ситуації: зовсім недавно один мій клієнт, іноземець, глава компанії, яка здійснила напередодні значну інвестицію в Україну, надіслав мені посилання на новину щодо відомого рішення Конституційного Суду України № 13-р / 2020 з сумним емодзі і текстом «Сумно за Україну». Про яку довіру до судів може йти мова?
Більш того, негативна робота всієї правоохоронної системи і судів часто є чи не основним подразником і перешкодою для інвесторів. Непоодинокими є випадки, в тому числі в практиці нашої фірми, коли на щойно придбаний інвестором актив судами накладаються арешти й інші заборони в рамках самих різних кримінальних проваджень. Що дивно, вони з'являються, як тільки об'єкт набуває інвестор і в нього починають вливатися реальні гроші. До цього десятиліттями загинається актив ніби не існував зовсім - їм не цікавилися ні місцеві активісти, ні політики різного рівня. Примітно і те, що подібна активність проявляється у ставленні як активів з приватного сектора, так і реалізованих державними установами на публічних аукціонах. Це і викликає різку критику на адресу держави з боку іноземних інвесторів, які (вельми небезпідставно) розцінюють подібні прояви не інакше як шантаж і провокації. У таких випадках ми зазвичай чуємо заклики інвесторів до керівництва країни, публічні звернення і заяви до посольств, до широкої громадськості через засоби масової інформації.
- Як часто інвесторам доводиться звертатися до українських судів для захисту своїх прав? Які основні причини звернення?
- Мені видається, що питання звернення до суду для захисту права власності та, відповідно, зробленої інвестиції - це всього лише питання часу. Крім наслідків сумнівних дій з боку правоохоронців, інвестори нерідко стають жертвами банального рейдерства і підробок документів. Втім, в таких випадках бізнес перш за все намагається відновити справедливість в Колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України, оскільки судовий захист вимагає значно більших витрат часу.
В цілому, нагадаю, інвестори хочуть, що й не дивно, займатися своїм бізнесом за чітко встановленими правилами. Правила не завжди повинні бути простими, головне, щоб вони дотримувалися всіма і не змінювалися невиправдано часто. Простіше кажучи, інвестори - НЕ філантропи, які прийшли в Україну розвивати її, як це часто подають ЗМІ, а прагматичні бізнесмени, які хочуть заробити гроші. Тому для них час є критично важливим фактором, адже вартість грошей з часом має властивість зменшуватися.
І хоча, за нашим досвідом, більшість кейсів рано чи пізно вирішуються на користь інвестора, втрати часу на судові справи, на протистояння рейдерам, незаконних арештів і заборон і на інші виклики українських реалій є важливим фактором, що закладаються в бізнес-модель при ухваленні рішення інвестувати в Україні.