Роман Титикало, адвокат, партнер ЮК MORIS, зараз — рядовий солдат, доброволець територіальної оборони, служить в добровольчому формуванні № 1 територіальної громади м. Васильків «СКІФ». В інтерв’ю «Юридичній практиці» він розповідає про свій шлях до ТРО, враження від війни та необхідність постійної готовності до спротиву агресору.
— Як Ви зустріли ранок 24 лютого?
— Я прокинувся вдома, я живу в Києві, десь біля 6 години ранку, від якогось шуму та гуркоту. Потім почали надходити повідомлення про напад росії. Майже одразу прийшло рішення дітей та дружину відвезти на безпечну відстань. Після цього, ми швидко зібрали речі, сіли в машину та з певними зупинками рушили до західної України.
Ми їхали разом із братом та з одним другом.
— Коли вирішили долучитися до війська?
Для мене рішення іти у військкомат та просити зброю було очевидне, і я це особливо не обдумував, тому я для себе вирішив, що довезу родину у безпечне місце та буду одразу повертатись до Києва і у цьому мене підтримали друзі, тож ми втрьох рушили назад.
Одразу було питання як їхати, ми вирішили їхати на потягу, і 27 лютого 2022 року рушили в сторону Києва. Потяги дуже погано ходили, потяг запізнився на 8 годин, але ми доїхали.
Я не мав військового досвіду, у війську не служив та розумів, що я не потрапляю ні в перший, ні в другий мобілізаційний резерв. Рухаючись потягом, ми вирішили вийти в місті Фастів, оскільки я обраний депутатом Київської обласної ради саме по Фастівському району і районний військкомат знаходиться саме у Фастові. Після прибуття до Фастова ми рушили до військкомату, маючи надію, що нас візьмуть у територіальну оборону.
На жаль, місць у ТРО вже не було і нових добровольців не брали, тобто ні місць, ні вільної зброї вже не було, поспілкувавшись із друзями та знайомими в Фастові — вирішили рушити в Київ, оскільки на місці сидіти не могли.
Прибувши в Київ, на прохання головного лікаря 5 пологового будинку, одразу долучились до допомоги в організації роботи пологового будинку у військовий час, його охороні.
За день-два зв’язався із друзями і дізнався, що вони організовують батальйон територіальної оборони «СКІФ» і одразу долучився до його роботи. Почали з оформлення юридичних документів про створення батальйону, реєстрація в Міністерстві оборони України, підготовка контрактів, отримання зброї.
Батальйон «СКІФ» знаходиться в місті Васильків, а його постійно бомбили, більш того, постійно очікували наступ орків у цьому напрямку.
— Які були ваші особисті мотиви долучитися до оборони України?
— Я про мотиви вже дещо говорив, але я себе не бачу в іншій країні та не уявляю життя в Україні за відсутності свободи слова і різними обмеженнями, які існують в росії. Україна — це країна, в якій я народився, тут жили мої предки, тут живу я і мої діти і я хочу, щоб і жили онуки. Ми завжди вважали себе українцями, і тут хтось заявляє, що нас не існує і нас треба знищити, і в цих умовах у нас вибір очевидний — боротьба!!!
— Чи мали бойовий досвід раніше?
— Ні не мав, але зараз зрозумів, що дуже шкодую, навіть маю бажання пройти чи більш посилений вишкіл чи підписати контракт із ЗСУ і послужити хоч рік, бо я переконаний — поки існує росія в такому вигляді, Україна має бути постійно готова до оборони.
Я є мисливцем, дещо розуміюсь на зброї, багато подорожував, а тому мене відсутність комфорту не лякає. Я з 2014 року багато волонтерив, їздив на схід, тому що таке війна розуміюсь. Я ще в 2015 році бував під ворожими обстрілами градів на позиціях ЗСУ.
— Як відбувається прийом до лав ТРО? Наскільки цей процес забюрократизований?
— Закон дозволяє членам громади зібратись і самими створити загін ТРО, але командиром потрібно призначити досвідченого офіцера. В умовах військового стану все якось складно, але головне бажання.
— Чи розглядали для себе альтернативи, якщо б не вдалося потрапити до лав ТРО?
— Я шукав різні варіанти та альтернативи і знайшов той підрозділ, куди мене взяли, думаю, якщо б не вдалось тут, вдалось би в іншому місці.
— Як проходить служба? Які завдання?
— Час, який іде у військових клопотах однаковий: то вирішуємо гуманітарні питання, то вишкіл, то виконання якихось завдань, втратили відчуття днів тижня.
Всі завдання, на жаль, описати не можу, але оскільки я не маю військового досвіду, то мені доручають більш інтелектуальні завдання, якщо так можна сказати — то документи підготувати, то ще щось.
— Чи багато у вашому підрозділі юристів?
— Немає жодного, наскільки мені відомо.
— Які ваші основні спостереження та враження від цієї війни?
— Я зрозумів, яка між нами та росіянами прірва, я перестав спілкуватись із двоюрідним братом, це відсталі люди, які живуть у жахливій бідності та неосвіченості, не дивлячись на те, що держава на мільярди продає нафти та газу. Я можу говорити російською, але я їх не розумію, люди без совісті, розуму та честі. Як на мене просто орда, дуже схожа на орду монголів, яка напала на Київську Русь 1000 років тому. Для себе я зрозумів, що якщо державна влада України впала би, чи втекла — то продовжував би спротив як воїни УПА. Це наша земля і ніде нам краще ніж тут не буде.
—Які уроки ви винесли?
— Я прийшов до висновку, що Україна має бути мілітарною державою, де кожний Українець має бути закріплений за загоном тероборони чи іншим військовим підрозділом, і бути завжди готовим до війни, проходити регулярно вишкіл, збори. У кожного Українця чоловічої статті, який не хворий, має бути вдома вогнепальна зброя.
— Що зробите найперше, коли війна закінчиться?
— Проведу час із дітьми та дружиною, після цього піду готуватись до наступної війни, бо поки є росія ми завжди маємо бути готові.
Посилання на публікацію: https://pravo.ua/poky-isnuie-rosiia-v-takomu-vyhli...